МОЛОДІ МОЛОДИМ


 

Коли хтось розповідає мені про те що у його житті щось трапилось випадково, я посміхаюсь, бо переконана: не буває на світі випадковостей. На все, що відбувається з нами, є воля Божа і Промисл. Жаль тільки, що не завжди ми розуміємо його і можемо сприйняти як належне. Зовуть мене Оксаною. Я не є членом братства Почаївської ікони Божої Матері, бо живу і працюю на Волині. У Львові бувало тоді, коли приїжджаю на сесію (заочно навчаюсь в університеті Івана Франка на факультеті журналістики). Мабуть, був на те Божий Промисл, що, зустрівши у Львові односельчанку, вперше прийшла з нею до храму св. Георгія Побідоносця. Тетяна розповіла мені про братство. ЇЇ розповідь викликала в мене неабияку цікавість. Річ у тім, що сьогодні доводиться чути чимало нарікань на сучасну молодь, мовляв, дівчата і хлопці розбещені, розпусні і т. ін. Якщо ж глянути на інший бік медалі, то розумієш, що ті, кому не до вподоби проводити час на дискотеках і в барах, не завжди мають можливість реалізувати себе десь інде. Альтернативи на зразок молодіжного братства в нас на Волині нема. Ось тому, коли знову приїхала на сесію і зустрілася з Тетяною, з радістю пристала на пропозицію побувати на засіданні братства Почаївської ікони Божої Матері. Спершу комплексувала, бо була невідповідне одягнена. Згодом, коли познайомилася з членами братства, напрочуд легко відчула себе серед своїх. Переглянула газету „Церква і молодь", і мені запропонували написати щось для рубрики „Молоді молодим". Замислилась. За п'ять років роботи в редакції написала сотні матеріалів. А тут і почати не знаю з чого. Багато людей приходять до Бога через важкі втрати і випробування. Мені, мабуть, пощастило більше, бо моя стежечка почала прокладатись з дитинства в колі родини. Щоправда, перебуваючи під опікою батьків, не замислювалась над сенсом буття. Ходила до церкви швидше через те, що цього вимагала традиція, а не за покликом душі. Ставлення до віри змінилося після закінчення школи, коли довелося самій приймати рішення і відповідати за власні вчинки. Помилки і розчарування стимулювали до пошуків істини, змушували шукати відповідь на запитання: чому все відбувається саме так, а не інакше? Переломним став момент, коли мене незаслужено, несправедливо, як тоді здавалось, образили, осудили. Ситуація, в якій спинилась, була нестерпною. Власна гординя потьмарила розум, і я ніяк на могла збагнути, чому ж мене, таку хорошу, так споганили. Порятунок прийшов несподівано. Знайома подарувала молитвослов. Відкрила на сторінці "О ненавидящих й обидящих нас". Вперше прочитавши, майже не зрозуміла, про що йдеться. Повторила спробу. Потім знову і знову. На душі просвітліло. Згодом була просто щира молитва своїми словами і сльози каяття, бо збагнула тоді, наскільки грішна, і наскільки Господь Милосердний. Відтоді щодня по малесеньких крупиночках відкриваю для себе справжню істину. Життя набуло нового змісту. Щоправда, спокуси не дрімають, і я, немічна, часто потрапляю під їхній вплив. Але молюся і прошу в Бога, щоб дав мені можливість розкаятись. Хочу звернутися до тих, у чиїх душах проросло маленьке зернятко віри. Плекайте його! Але пам'ятайте, щоб виростити рослину, яка б почала плодоносити, треба неабияк попрацювати: підживлювати, знищувати шкідників, поливати. Так само й віра потребує підживлення молитвою, боротьби з гріхом і зрошення сльозами, які живуть з Богом, а світ сприймають через призму любові до ближнього. Немає для людини більшої радості, ніж світло віри, яке зігріває душу.

 

Лариса Ткаленко, м. Львів


|| Зміст ||