Медицина - це антипод релігії чи благословенне Богом служіння людям?

“Немає більшої від тієї любові, як хто душу свою покладе за друзів своїх” (Ін. 15, 13). Саме цей заповіт Господа нашого Іісуса Христа найяскравіше змальовує суть медицини, її покликання. Багато людей розуміють цю галузь науки як антипод релігії, як щось матеріальне і “справжнє”, що протистоїть чомусь ідеалізованому, “не справжньому”. Я, студент ІІ курсу медичного університету, неодноразово чув такі застереження: мовляв, якщо ми справжні студенти-медики, ми мусимо відкинути усі релігійні вигадки і спиратися лише на перевірені факти науки.

Але чи насправді медицина і Церква з її вірою у Бога є ворогами? Російський вчений Ломоносов вважав, що наука та релігія – це доньки одного батька і тому не можуть сперечатися. Церковна історія дає нам багато прикладів такого дивовижного симбіозу – це і святий великомученик Пантелеімон, і святий Агапіт Києво-Печерський, і святий сповідник Лука Войно-Ясенецький... Цей перелік може зайняти місце цілої статті, а їхнє дивовижне життя на благо людям і во славу Божу навряд чи вміститься у великій книжці.

Звернімося ж до них по допомогу у вирішенні цієї давньої суперечки. Святий Феофан Затворник говорив: “У хворобі до лікаря звертатися не гріх. Здоров’я – це дар Божий. Його потрібно берегти. Але якщо не зберегли – на цей випадок Господь створив лікарів та ліки. Користуватись ними – не означає виступати проти волі Божої”.

Прибічникам суто матеріальної точки зору цей же святий радив боротися зі страстями, оскільки це краще за будь-які медикаменти і дає довголіття.

Святий Ніл Синайський радив: “У хворобі перш за усе користуйся молитвою, а потім звертайся до лікарів”.

Що ж нам про це скажуть представники наукового світу? Відомий французький мікробіолог Луї Пастер писав: “Прийде час, коли будуть насміхатись над сучасною філософією. Чим більше я займаюсь вивченням природи, тим більше у мене зростає благоговійний подив перед ділами Творця. Я молюся під час роботи у лабораторії ”.

М.І. Пирогов, чиє імя таке відоме і дороге усім медикам, свідчив: “Віра у Вище Єство, у Розум Всесвіту, як у джерело життя, не суперечить науковим переконанням. Якби я не захотів визнати існування Бога, то не зміг би це зробити, не втративши глузду”.

Ось так були переконані в єдності медицини і Бога її віддані вчені. То чому б нам не тільки перейняти їх практичний досвід, але й усвідомити, що ніякої боротьби між церквою і медициною немає і бути не може.

Усім відомо, що робота медика не є легкою. Але, незважаючи на те, дуже багато молодих людей після закінчення школи бажають повязати своє життя саме з цією професією. Можливо, це можна пояснити чистим, ще з дитинства збереженим бажанням допомогти близьким. Напевно, кожен з хлопців у дитинстві бажав стати пожежником або міліціонером, а дівчата ще змалечку “лікували” своїх ляльок. У дівчат бажання бавитись у лікаря було таким же сильним, як і бавитись у доньки-матері. Господь радив нам бути чистими, як діти, а медицина своїм корінням сягає у це чисте дитинство.

Ось і серед молоді нашої парафії, зокрема молодіжного хору, є немало тих, хто присвятив своє життя цій благословенній Богом професії. Це і Булгаїрова Марина, і Бегійовська Галина, і Ханас Марія. Дехто з них ще тільки вчиться, опановує необхідні знання і навички, а дехто вже почав працювати на нелегкій ниві медицини.

Спостерігаю я за ними і дивуюсь. Звідки береться стільки сил і завзяття - чергувати у нічну зміну, їздити з лікарями на виклики, доглядати старих та немічних. Адже хвора людина майже завжди роздратована і перебуває у поганому настрої. Серед хворих зустрічаються і старі, і молоді. Доводиться долати їхню недовіру, а іноді терпіти навіть гнів знесилених важкою хворобою людей.

Але коли нас починає долати відчай, ми маємо підбадьорювати себе тим, що хтось має це зробити, і залишити цих хворих та немічних людей, зосередившись на своїх розвагах і втіхах, ми просто не маємо права.

Як стверджувала свята новомучениця цариця Олександра: “Ми завжди повинні думати не про власні справи та комфорт, а про добро, яке ми можемо зробити для своїх ближніх”.

Пройдуть віки, тисячоліття, будуть змінювати одне одного різні вчення, але заповідь Христа – любити – залишиться назавжди незмінною і неперевершеною. Вона дає зміст, силу та волю до життя.

На закінчення ще раз нагадаю слова великого хірурга, професора М.І. Пирогова, який сказав: “Вірую, що основний ідеал вчення Христа залишиться вічним і вічно буде впливати на душі, що шукають миру через внутрішній звязок з Богом, і жодної хвилини не вагаюсь у тому, що цьому вченню бути незгасним маяком на звивистому шляху нашого прогресу” (М.І. Пирогов, І том, с.182).

Тиртишний Андрій,
студент ІІ курсу Львівського медуніверситету




   Зміст розділу      || Обговорити на форумі||  На головну