Святині Прибужжя - Свято-Успенському Низкиницькому монастирю - 360 років

За останні десятиріччя життя змінилось у нас в Україні. Багато що далеко не задовольняє наші запити сьогодення, проте в релігійно-духовній сфері є значні зрушення. Дуже сумно, що відкриваються різноманітні секти, які заманюють в свої тенета людей (переважна більшість – це молодь, підлітки), та відрадно, що православні святині відновлюються, реставруються та будуються нові. Велике різноманіття православного життя Волині, але особливу увагу хотілося б приділити наступному.

14 вересня святкували значну подію духовного відродження Волині – 360 років з дня заснування Свято-Успенського Низкиницького монастиря. Засновника монастиря, Адама Киселя, діти знають з курсу історії як видатного українськаго діяча, але мало хто знає, що в 1643 році на місці старої сільської церкви, яка знаходилась під валом замку, й при якій були похоронені предки Адама Киселя, його батько Григорій, прадід Гнівуш, дядьки Павло та Гавриїл – за душі захоронених родичів був побудований воєводою монастир.

Тут мали проживати 12 вчених-ченців. Монастиреві Адам Кисіль заповів на вічні часи замок із землею навколо нього і три родини селян, які мали обслуговувати цю обитель, три тисячі долярів і дві тисячі золотих, з яких монастир мав отримувати 7 відсотків річного прибутку і десятий сніп з маєтків Низкинич, Підганів, Коневичів та ін.

Адам Кисіль один з найвизначніших представників “руського народу” першої половини ХVІІ століття, був політиком, відомим в історії завдяки своїм намаганням досягнути порозуміння між польським та українським суспільством. Серед наростаючої братовбивчої війни і обопільної жорстокості двох народів Адам Кисіль був посередником між ними з гілкою миру та братської любові. Не його вина, що ці благородні наміри не могли бути здійсненими.

Напис на старовинному портреті київського воєводи, який відтворено на пам”ятнику біля стін монастиря, так характеризує його особистість: “…муж благочестивий і віри грекоруськія великий бі поборник, во словесіх бі сладок, Україні приятен…”.

Незважаючи на повальний перехід у католицизм усієї південно-західної шляхти, він до останку зберіг віру своїх предків і усіма своїми силами захищав святе Православ”я. Помер Адам Кисіль 3 травня 1653 року і був похований у підземеллі Успенської церкви Низкиницького монастиря. Його прах було покладено в металевий саркофаг.

 

Серед своїх, мов гість чужий.

А між чужих, як ворог клятий.

Одівся в мудрість, наче в лати,

Підносиш люд, напів живий.

Землі святої вартовий,

Ти мир, як хліб начав тримати,

Ти брат усім, хоч супостати

Й товариші топтали в гній.

Ти в православ”ї зрів просвіту,

На захист звів монастирі,

Ідеї втілював сирі.

Коли із шаблею півсвіту,

У ранній відійшов порі,

Подібний шлях метеориту.

Прот. Віктор Мельник

 

Трагічною сторінкою історії стало дикунське плюндрування святині у часи безбожної комуни. В 1962 році войовничі атеїсти вчинили погром в Успенській церкві. Серед інших злочинів було пошкоджено скульптурний надгробок, розбито гроб-саркофаг і осквернено прах Адама Киселя.

Милістю Божою минули атеїстичні часи і стало можливим відродження древньої обителі. 28 жовтня 1997 року Священним Синодом було прийнято рішення про відновлення Свято-Успенського чоловічого монастиря в с. Низкиничі Володимир-Волинської єпархії.

На сьогодні Свято-Успенськиї Низкиницький монастир, в кращих традиціях православного чернецтва, проводить служіння Богу і людям. Вшановується пам”ять його засновника, відреставровано гроб-саркофаг Адама Киселя, проводяться значні роботи по оновленню храму.

Святкували День народження монастиря за здалегідь підготовленою програмою, й з відповідним настроєм та величчю. Зранечку на службу до Свято-Успенського Низкиницького монастиря зібралась така кількість людей, чи й не більше, ніж коли ми всі возвеличуємо Бога на святий празник Пасхи. 7 Архієреїв, більше 50 священників зібрались в цій святій обителі. Затамувавши подих люди слухали Проповідь.

Далі події перенеслись до Нововолинського будинку культури, де була торжественна Академія і концерт всього благочиння. Переповнений зал слухачів насолоджувався чистими голосами хору регентів й окремо семінаристів з Володимира-Волинського; душу краяли скрипки камерного оркестру, ще й зараз у вухах стоїть відлуння “Avve Marуa”. Учні Нововолинської музичної школи співали й молитву до Матері, й за Україну. Парафіяни Низкиницького монастиря виступили хором з прекрасно відточеними голосами. Але такого досконалого співу, як від хору семінаристів з м. Луцька, нам не доводилось чути, а особливо пісня про розбійників, якою й завершено було концерт.

Було дуже приємно, що запросили до виступу й нашу недільну школу при білицькій Свято-Михайлівській церкві. До виступу готувались заздалегідь, настоятель храму – протеєрей Павло з Божою допомогою написав музику й слова для пісень.

Свій виступ наша недільна школа розпочала піснею-вітанням до ювілею Свято-Успенського Низкиницького монастиря. Інші пісні були присвячені, Україні, Мамі, монашеству. Діти розказували вірші про Бога, твоворили молитви до Бога, й цікавим моментом у виступі була театралізована сценка, уривок з вистави “Сто тисяч” Карпенка-Карого. Виступ закінчили піснею “У Київську Лавру на прощу”, за яку нам уклінно дякував дирегент Луцької семінарії.

Після закінчення концерту ми приїхали до своєї школи, вознесли молитву Богу за славні діла Свято-Успенського Низкиницького монастиря, подякували, що допоміг нам так славно виступити й возрадувати серця й душі православних.

Ольга Зубеня



   Зміст розділу      || Обговорити на форумі||  На головну